Є Стрілища Старі, а є Стрілища Нові. Якщо в Старих крім церкви нема на що подивитися, то в Нових все ж можна де-що побачити. І я, маючи час і можливість, вирішив пройтися по селищу. Що такого є в Нових Стрілищах і чи варто взагалі тут зробити короткочасну зупинку ?
Останній день календарної весни > "вікно" на роботі > наплічник і карта чекає > я вже на вокзалі і...
...і думаю куди поїхати щоб з користю. О, мій улюблений тернопільський напрямок. Дивлюся на карту: на Тернопільщині з львівської електрички у Метенові виходив, у Зборові також, в Тустоголовах - ні (але планую), в Ярчівцях і Озерній був, ага, у Цеброві не був! Отож, моя мета - Цебрів - Воробіївка - Курівці, за моїми розрахунками це якихось 6 км. тому цією ж електричкою вертаю назад.
Міф про те, що 8-ме березня має бути за схемою "він+вона+квіти+випивка+кафе-бар (піцерія, ресторан)" розвінчано. Ціна розвінчання - 24 км. по "зборівській пустелі". В тиші, яка шокує мешканця міста...
Масовий жіночий "психоз" з нагоди штучно вбитого в голови українців "жіночого свята" починаєш відчувати на клітинному рівні ще до відправлення заповненої тернопільської електрички. Але ж цей пост не про жінок, тому їду подалі від свята, туди де його не святкують. До майже глухої провінції...
Складаючи логістику пересування по Старосамбірщині я побачив, що потрібні села в околиці Добромиля потрапляють в "мертву зону" - місця куди доведеться їхати поза маршрутами. Отже, цю "мертву зону" вирішено ліквідувати. Власними ногами...
У вівторок не виспаний приїхав о 6.30 ранку на приміський вокзал. Ха-ха, як мені пощастило - електричка Львів-Сянки їде тільки до Старого Самбора, а мені якраз і до нього! У Старому Самборі я знав, що вже чекатиме маршрутка в сторону Нижанкович. Великий бус-"скотовозка" "Мерседес" з табличкою "Самбір-Нижанковичі" з наближенням до містечка Добромиль натрамбувався пасажирами в стилі "та посуньтесі ше на йдного чоловіка - та ту юш нема місцє!"))
Місяць лютих морозів. Я не виїзний. Три спроби поїхати потерпіли фіаско. Але шалені мандрівники не здаються! Вітер, сніг по-коліна, ризик не потрапити на електричку і ...екстремальна поїздка на розпеченому радіаторі!
Востаннє я виїздив за Львів рівно місяць назад. Просто "дах зносить" від одноманітності. Плюнув на все - точно їду. Вирішив - знову на улюблену Зборівщину. Є два маршрути. Після довгих роздумів моя мета - майже тупикові Перепельники.
Вівторок, 17 січня, ранок. Падає дрібний сніг. Я все ще у сумнівах - їхати в таку погоду чи ні. Та як згадаю, що майже півтора місяця був невиїзним, то нехай надворі хоч засипе снігом всю Львівську залізницю - все одно поїду!
Читаю, що у церкві св. Петра в Тернополі змонтували найбільшу в країні шопку (довжина 28 (чи то 34 метри), висота - 18 м.). Погуглив трохи, знайшов де стоїть цей храм, прикинув маршрут - і вперед!
Таки працює всесвітній баланс - як чогось недоотримуєш, то неочікувано за це дістаєш компенсацію.
Субота. Фактично ранок, практично - ніч. Холодний вітер. Приміський вокзал. Черга до єдиної відчиненої каси. Їде шестивагонна Львів-Сянки. На щастя вагон опалюється. В дорозі електричка не поспішає. Тут стоїть, потім "повзе" перед Комарном. Для мене це вже традиція. Майже півгодинне запізнення. За вікном - прикарпатський Бандерштадт...
Закон підлості працює на залізничній лінії Львів-Тернопіль на повну - тільки я вибираюся на цей напрям, як проблема вчасного доїзду тут як тут...
Через обставини дві минулі неділі я далі Львова не мав можливості вибратися. Неділя третя. Я точно їду. Знову на Тернопілля. Варіант перший - хочу побачити Залізці. Після зважування всіх "за" і "проти" варіант пішов у глибокий архів. Бо хто його зна коли і чим зможу доїхати у вихідний день з Млинівців до Залізців і назад. Варіант з Озерною виникає по дорозі на львівський залізничний вокзал...
В останню неділю жовтня надумав собі побувати там, де не був - у селищі Магерів, на краю Розточчя. Короткі дороги, поля, піски, легке падіння, "Ей, поляки!" і не тільки...
Перед поїздкою пишу на beskyd.lviv.ua. У неділю не покидає відчуття, що поїду сам. Аж тут дзвінок. На тамтому кінці озивається потенційний попутник. Богдан (нік BShept). Я здивований. Зустрічаємося перед одинадцятою ранку на Рясній Руській. Богдан на велосипеді типу "Турист".
Як говорить народна приказка «Індик думав-думав і в борщ потрапив». Я, звичайно, не індик, але також думав-думав і потрапив. До провінційного райцентру – містечка Зборів.
Напрацювався в суботу, як тато Карло на пилорамі, пізно ліг спати і, зрозуміло, нікуди не думав у неділю їхати. Але пів до сьомої ранку мій сон сказав мені па-па і на його місці швидко прийшла до сонної голови думка їхати до славного Зборова.
На неділю 25 вересня запланував собі побачити відомі руїни церкви на Яворівському полігоні. Задля цікавості зайшов у п’ятницю на beskyd.lviv.ua і написав що їду. Думав, навряд хто складе компанію. Помилився… Аж о 12.06 бачу в мою сторону ще два велосипедисти педалюють. Значить, це або з Бескиду або чужі. Якщо друге, то їду за ними. Але ж ні, зупиняються...
На понеділок обіцяють сонце та вітер. Нехай моїх два колеса почекають вдома. Після довгих вагань, роздумування над логістикою, вибір впав на Малу Волосянку на Турківщині. Вона стоїть собі збоку від майбутніх маршрутів, тому варто до неї дістатися пішки від залізничного зупинного пункту «Волосянка”. Вирішую стартувати сянківською електричкою о 9.30. Прошу квиток до ст. Жовтнева. Жінка за вікном каси дивиться на мене дивним поглядом і питає де та “Жовтнева”.
Неділя… Сонце за вікном так і кличе в дорогу. Десь би недалеко від дому. Згадав, що «Будімекс” постелив новий асфальт до Городка. На південний-схід від Городка є село Керниця. А, і там вже раз був. Проїздом. Погуглив про це село. Виявляється на початку вересня цього року біля Керниці відкрили військовий цвинтар вояків австро-угорської армії з першої світової війни. Швидко збираюся, на велосипед – і вперед.
Вони довго мене чекали. І десь з п’ятої спроби я до них потрапив. Останні три села на Сколівщині, де мені треба було побувати, щоб зафіксувати місцеві деревяні церкви. Вийшов варіант “дешево і сердито”. Наскільки «сердито”?! Настільки, що я був до такого не готовий...
Як ото буває: їздить собі мандрівник світ за очі, а не знає і не бачив того, що є біля дому. Хіба ж не так? Соромно признатися, але підльвівські Винники я бачив не раз тільки з вікна маршрутки, а по містечку Дубляни взагалі не ступали мої ноги. Тепер не соромно. Помилку виправлено.
Чимала підбірка зроблених мною фотографій покинутих римо-католицьких костелів і каплиць, які довелося побачити під час поїздок здебільшого по Львівській області. Настправді таких будівель збереглося набагато більше...
Що робити на День незалежності України? Працювати, йти на пиво чи у вишиванці кричати “Слава Україні”? Виберу щось інше. Наприклад побачу селища Запитів та Новий Яричів. І трохи більше.
9.46 ранку. Дизель Львів-Сокаль сповільнює хід, перетинає київську трасу і незабаром скрегоче гальмами. Я - на станції "Запитів".
Дивлюся на мапу Львівщини. В яких містечках і с.м.т. ніколи не був. Серед невеличкого списку засвітилися райцентри Жидачів з Миколаєвом. Є неділя. Є погода. Їду.
Старт о 8.26 з приміського вокзалу "мукачівкою". Вихід на ст..Миколаїв. На зупинці в Розвадові стою хвилин п’ять. Приїхала журавненська маршрутка. Сім гривень і за пів години я в Жидачеві.
Якось з Назаром Ланьком сперечалися: куди б на Львівщині разом поїхати так, де ні я, ні він ще не були. В результаті вийшов варіант - селище Розділ, Миколаївського р-ну.
То робота, то погоди нема, то інші справи - так я тягнув з відвіданням Роздолу, аж поки не прийшов кінець липня. Це означає: або їду вже або липень залишиться невиїзним. Ні не залишиться! 28 липня таки стартую побачити цей загадковий Розділ.
