На неділю 25 вересня запланував собі побачити відомі руїни церкви на Яворівському полігоні. Задля цікавості зайшов у п’ятницю на beskyd.lviv.ua і написав що їду. Думав, навряд хто складе компанію. Помилився… Аж о 12.06 бачу в мою сторону ще два велосипедисти педалюють. Значить, це або з Бескиду або чужі. Якщо друге, то їду за ними. Але ж ні, зупиняються...
На понеділок обіцяють сонце та вітер. Нехай моїх два колеса почекають вдома. Після довгих вагань, роздумування над логістикою, вибір впав на Малу Волосянку на Турківщині. Вона стоїть собі збоку від майбутніх маршрутів, тому варто до неї дістатися пішки від залізничного зупинного пункту «Волосянка”. Вирішую стартувати сянківською електричкою о 9.30. Прошу квиток до ст. Жовтнева. Жінка за вікном каси дивиться на мене дивним поглядом і питає де та “Жовтнева”.
Неділя… Сонце за вікном так і кличе в дорогу. Десь би недалеко від дому. Згадав, що «Будімекс” постелив новий асфальт до Городка. На південний-схід від Городка є село Керниця. А, і там вже раз був. Проїздом. Погуглив про це село. Виявляється на початку вересня цього року біля Керниці відкрили військовий цвинтар вояків австро-угорської армії з першої світової війни. Швидко збираюся, на велосипед – і вперед.
Вони довго мене чекали. І десь з п’ятої спроби я до них потрапив. Останні три села на Сколівщині, де мені треба було побувати, щоб зафіксувати місцеві деревяні церкви. Вийшов варіант “дешево і сердито”. Наскільки «сердито”?! Настільки, що я був до такого не готовий...
Як ото буває: їздить собі мандрівник світ за очі, а не знає і не бачив того, що є біля дому. Хіба ж не так? Соромно признатися, але підльвівські Винники я бачив не раз тільки з вікна маршрутки, а по містечку Дубляни взагалі не ступали мої ноги. Тепер не соромно. Помилку виправлено.
Чимала підбірка зроблених мною фотографій покинутих римо-католицьких костелів і каплиць, які довелося побачити під час поїздок здебільшого по Львівській області. Настправді таких будівель збереглося набагато більше...
Що робити на День незалежності України? Працювати, йти на пиво чи у вишиванці кричати “Слава Україні”? Виберу щось інше. Наприклад побачу селища Запитів та Новий Яричів. І трохи більше.
9.46 ранку. Дизель Львів-Сокаль сповільнює хід, перетинає київську трасу і незабаром скрегоче гальмами. Я - на станції "Запитів".
Дивлюся на мапу Львівщини. В яких містечках і с.м.т. ніколи не був. Серед невеличкого списку засвітилися райцентри Жидачів з Миколаєвом. Є неділя. Є погода. Їду.
Старт о 8.26 з приміського вокзалу "мукачівкою". Вихід на ст..Миколаїв. На зупинці в Розвадові стою хвилин п’ять. Приїхала журавненська маршрутка. Сім гривень і за пів години я в Жидачеві.
Якось з Назаром Ланьком сперечалися: куди б на Львівщині разом поїхати так, де ні я, ні він ще не були. В результаті вийшов варіант - селище Розділ, Миколаївського р-ну.
То робота, то погоди нема, то інші справи - так я тягнув з відвіданням Роздолу, аж поки не прийшов кінець липня. Це означає: або їду вже або липень залишиться невиїзним. Ні не залишиться! 28 липня таки стартую побачити цей загадковий Розділ.
